Вечеря, закопана на світанку

Біля невеликого озера, оточеного парою, Поллі знайшла ряд великих горщиків, що стояли поруч із глибокими ямами, викопаними в голій почорнілій землі. Кухар у важкому фартуху рухався вздовж ряду, опускаючи на мотузці запечатаний горщик у кожну яму, і Поллі вмостилася на поручні поблизу подивитися, бо їй було цікаво, що ж таке варто готувати в ямі в землі.

У кожному горщику лежали шари м'яса, ковбаси, капусти і коренеплодів, щільно закриті й опущені в землю, нагріту знизу приблизно до температури окропу. Жодне полум'я їх не торкається. Тепло йде цілком від вулкана під усією долиною, піднімається крізь тріщини, які викопали й обклали кам'яними кільцями ще покоління тому, задовго до того, як хтось науково виміряв ту температуру.

Кухар пояснив, більше жестами, ніж словами, що горщики закопують рано і вони лишаються в землі шість чи сім годин, поки всі йдуть подивитися озеро, сади або містечко, і повертаються, лише коли настає час викопувати вечерю. Це, здавалося, казав він, найлегша страва на острові й водночас найдивніша кухня, у якій її готують.

Коли перший горщик підняли, з нього повалила густа хмара пари, і запах повільно тушкованого м'яса й капусти поплив над усією галявиною. Поллі не лишилася на саму трапезу, але дивилася, як кухар гордо ніс її геть, ніби всю роботу зробив він, а не гора.