Останні два сади Європи

На зеленому схилі над північним узбережжям рівні ряди підстрижених чайних кущів збігали донизу довгими охайними смугами до моря, майже так рівно, ніби їх накреслили по лінійці. Поллі сіла на низький кам'яний мур скраю плантації й задивилася на одне з лише двох місць, що лишилися на всьому європейському континенті, де досі вирощують чай на продаж, і єдине, відкрите для відвідувачів.

Плантація почалася у тисяча вісімсот вісімдесят третьому році, після того як хвороба знищила апельсини, що доти були головним експортом острова. Шукаючи щось інше, що витримає вулканічний ґрунт, місцевий господар привіз чайні кущі разом з англійськими машинами, збудованими для обробки листя, і відтоді і кущі, і машини майже без перерв у роботі, тож це найстаріше діюче чайне господарство Європи з великим відривом.

Усередині низької фабричної будівлі залізні машини, старші за сто років, досі скручують, сортують і сушать листя майже так само, як тоді, коли вони вперше прибули кораблем. Робітники так само збирають наймолодші пагони вручну вздовж терас, бо ніжні верхні листочки дають найкращий чай, і тут нічого не обприскують ані пестицидами, ані гербіцидами: цього правила господарі дотримуються від самого початку.

Поллі пройшлася теплою терасою, торкаючись рядів глянсуватого зеленого листя, що ледь пахло травою і дощем. Десь унизу схилу п'ять поколінь господарів зберігали цей пагорб точно таким, яким він мав бути, один дбайливий врожай за раз.