Дев'яностоденний ячмінь

У барі в Керкволлі стояло п'ять столів і горів вогонь, а двері відчинялися просто на вулицю з сірого каменю, у верхньому кінці якої стоїть собор. Поллі сіла за стіл найближче до тепла, бо після дня на воді іншого столу не існує. "Можна меню?" запитала вона й отримала картку, на якій було менше страв, ніж вона очікувала, і більше місцевих.

"Що б ви порадили?" Господинею була чапля, тобто птах, наче створений стояти за прилавком, і вона без вагань порадила банок. Ячмінь бере вирощують тут століттями, і його часом називають дев'яностоденним, бо він достигає достатньо швидко, щоб укластися в коротке північне літо. З його борошна виходить плаский темний банок, який має смак того поля, звідки прийшов.

"У вас є вегетаріанські страви?" запитала Поллі, і чапля показала на той самий рядок у картці. Банок, масло й кроуді, м'який свіжий сир, який на тутешніх фермах робили завжди. Те саме зерно має друге життя на іншому кінці міста, у винокурні під вежею, що працює з тисяча сімсот дев'яносто восьмого року, де в правильний ранок уся вулиця пахне теплим солодом.

"Можна рахунок, будь ласка?" сказала Поллі, коли тарілка спорожніла, і чапля не поспішала його нести, а це комплімент. Надворі вітер ущух до рівня, який острови вважають затишшям. Поллі пішла вгору сірою вулицею повз червоний пісковик собору зі смаком суворого клімату на піднебінні.