Птах, якого двічі вважали втраченим

Глибоко на сході острова Поллі рушила вздовж межі лісу вгору, у ліс, не схожий ні на що на узбережжі: старі лаврові дерева, переплетені й огорнуті мохом, з такою густою кроною, що до землі майже не діставало сонце. Цей прохолодний вологий ліс навколо Піку-да-Вара є останнім прихистком маленького сірого з рожевим птаха, якого немає більше ніде на планеті, пріоло, і Поллі прилетіла подивитися, чи вдасться його знайти.

Птах ледь не зник двічі. Його перестали бачити зовсім у тисяча дев'ятсот тридцять другому році, і понад тридцять років більшість людей вважала, що він пропав назавжди, аж поки у тисяча дев'ятсот шістдесят сьомому році невелику популяцію не знайшли знову, схованою саме в такому лісі. Навіть після цього землеробство та швидкорослі чужі дерева й далі скорочували його дім, доки не лишилося менше ніж сто гніздових пар, через що він, за більшістю підрахунків, став другим за рідкістю співочим птахом Європи.

Пріоло врятувала терпляча, зовсім невидна робота. Волонтери й науковці десятиліттями виривали чужі дерева й висаджували повільний місцевий лавр, від якого птах насправді залежить у їжі та прихистку. Поллі побачила, як двоє з них знялися з низької гілки, м'який спалах рожевих грудей на тлі темної зелені, перегукуючись короткими низькими нотами, перш ніж зникнути назад у кроні.

Вона довго чекала в тиші, сподіваючись побачити їх ще раз, але ліс зімкнувся над птахами так само повністю, ніби їх там ніколи й не було. Це здалося їй чесним обміном: трохи тиші в обмін на вид, який ще тримається.