The Ninety-Day Grain

The bar in Kirkwall had five tables and a fire, and the door opened straight onto a street of grey stone with the cathedral at the top of it. Polly took the table nearest the heat, because after a day on the water there is no other table. "Can I see the menu?" she asked, and got a card with fewer things on it than she expected and more of them local.

У барі в Керкволлі стояло п'ять столів і горів вогонь, а двері відчинялися просто на вулицю з сірого каменю, у верхньому кінці якої стоїть собор. Поллі сіла за стіл найближче до тепла, бо після дня на воді іншого столу не існує. "Можна меню?" запитала вона й отримала картку, на якій було менше страв, ніж вона очікувала, і більше місцевих.

"Could you recommend a good dish?" The owner was a heron, which is a bird built for standing behind a counter, and she recommended the bannock without hesitation. Bere is a barley they have grown here for centuries, a six-row grain sometimes called the ninety-day barley because it ripens fast enough to finish inside a northern summer. Milled into beremeal it makes a flat, dark bannock that tastes of the field it came out of.

"Що б ви порадили?" Господинею була чапля, тобто птах, наче створений стояти за прилавком, і вона без вагань порадила банок. Ячмінь бере вирощують тут століттями, і його часом називають дев'яностоденним, бо він достигає достатньо швидко, щоб укластися в коротке північне літо. З його борошна виходить плаский темний банок, який має смак того поля, звідки прийшов.

"Do you have vegetarian options?" Polly asked, and the heron pointed back at the same line on the card. Bannock, butter, and crowdie, the soft fresh cheese the farms have always made. The same grain has a second life across town at the distillery under the tower, working since seventeen ninety-eight, where the whole street smells of warm malt on the right morning.

"У вас є вегетаріанські страви?" запитала Поллі, і чапля показала на той самий рядок у картці. Банок, масло й кроуді, м'який свіжий сир, який на тутешніх фермах робили завжди. Те саме зерно має друге життя на іншому кінці міста, у винокурні під вежею, що працює з тисяча сімсот дев'яносто восьмого року, де в правильний ранок уся вулиця пахне теплим солодом.

"Can we get the bill, please?" Polly said when the plate was empty, and the heron took her time bringing it, which is a compliment. Outside, the wind had dropped to the level the islands consider still. Polly walked up the grey street past the red sandstone of the cathedral with the taste of a hard climate on the roof of her mouth.

"Можна рахунок, будь ласка?" сказала Поллі, коли тарілка спорожніла, і чапля не поспішала його нести, а це комплімент. Надворі вітер ущух до рівня, який острови вважають затишшям. Поллі пішла вгору сірою вулицею повз червоний пісковик собору зі смаком суворого клімату на піднебінні.