Коло і ранковий пором

Кільце Бродгар стоїть на вузькому перешийку між двома озерами, і лише через це воно здається високим. Камені стоять колом близько ста чотирьох метрів завширшки, відрізаним від пустища ровом, вирубаним у суцільній скелі. Його звели від чотирьох до чотирьох з половиною тисяч років тому, і воно входить до об'єкта світової спадщини.

Колись каменів було близько шістдесяти. Зараз стоять тридцять шість, і проміжки належать до форми не менше, ніж самі камені. Поллі обійшла кільце довгою дорогою, ззовні, з вересом до колін і зі світлом, що лягало пласко й широко на воду з обох боків. Ніщо тут не влаштовано для відвідувача. Це влаштували для чогось іншого, і що б то не було, воно ніде не записане.

А тоді почалася звичайна морока від'їзду. У портовій конторі за стійкою сидів баклан, а на стіні висів друкований аркуш. "О котрій годині відходить пором?" запитала Поллі. "Скільки це коштує?" Вона дивилася на аркуш разом із ним, поки він шукав потрібний рядок. "Я хотіла б купити квиток, будь ласка."

"Скільки триває переправа?" запитала вона наостанок і сховала квиток. Уранці пором вийшов повз той самий низький мис, яким і заходив, і острови опускалися за ним у тому порядку, в якому вона їх вивчила: містечко на одну вулицю, затока із селом усередині, каплиця з бараків, скеля, повна тюленів, і в глибині суходолу, невидиме з води, коло, у якому більшість каменів досі стоїть.