Туман змикається за нею

Останнього пообіддя Поллі знову полетіла високо над узбережжям. Під нею лежали чайні поля, кратер із двома озерами і тихий ліс, де досі живе пріоло. Звідти острів виглядав тим, чим він є: ланцюгом старих вулканів, що досі повільно вистигають у зелень.

Рибальські човни поверталися в гавань, лишаючи тонкі білі сліди на темнішому морі. Вздовж прибережної дороги одне за одним засвічувалися вогні. Від берега піднімався запах диму.

З океану накотився туман, так само як цілий тиждень. Він укрив кратер, потім чайні поля, потім гавань, повільно ховаючи острів. Поллі вже бачила таке раніше.

Вона полетіла над відкритою водою, коли згасало останнє світло. Позаду неї острів і далі готував вечерю під землею, вирощував чай листок за листком і беріг маленького сірого птаха у своєму лісі.