Дев'ять островів, три плити

Поллі летіла низько над чорним вулканічним каменем, де зелені поля збігали до краю урвища, а туман повз округлими пагорбами в глибині острова. Це був Сан-Мігел, найбільший із дев'яти Азорських островів, самотній у Північній Атлантиці. Солоне повітря змішувалося із запахом вологої землі та скошеної трави.

Острів існує завдяки шву далеко під дном океану, де три великі плити повільно труться одна об одну. Північна Америка тягне в один бік, Європа в інший, а Африка тисне з півдня. Там, де вони сходяться, крізь тріщини піднімається тепло. Кожен острів тут постав із вогню та каменю, що вистигав.

Майже кожне поле на Сан-Мігелі облямоване живоплотом із гортензій, синіх, фіолетових, іноді ніжно-рожевих, таких густих, що вони здаються намальованими на землі. Фермери привезли ці рослини з Азії у дев'ятнадцятому столітті просто щоб позначати межі полів. Вулканічний ґрунт, багатий на мінерали, робить їхні пелюстки ще синішими.

Далі вглиб острова зелені пагорби огортали тихі улоговини, яких Поллі не бачила з узбережжя. Звідкись поміж них ледь піднімалася пара, тонкі білі нитки на тлі сірого неба, і вона повернула до високогір'я.