Пором заходить у гавань

Ранковий пором пришвартувався у Стромнессі. Будинки стоять спинами до води. Поллі ступила на мокрі кам'яні плити й зрозуміла тутешній вітер. Це був не порив. Це був стан речей. На краю причалу сидів колі. Поллі підійшла до нього. "Можете показати мені дорогу?"

Він запитав, куди вона хоче потрапити. Вона ще не знала. Островів тут близько сімдесяти, і приблизно на двадцяти живуть люди. Немає лісу й нічого високого на багато кілометрів. "Не підкажете, де я можу сісти на автобус?" запитала вона. Він кивнув у бік зупинки вгорі схилу.

Тоді вона поставила міське питання. "Скільки часу треба, щоб дійти пішки до центру міста?" Колі глянув уздовж єдиної вулиці, що тягнеться через усе містечко. Одинадцять хвилин, сказав він, якщо зупинятися біля вітрин.

"Не скажете, чи є сьогодні якісь цікаві події?" Розклад поромів тут і є місцевими новинами, сказав він. Наприкінці тижня буде човен до тюленячих скель. Є каплиця, яку збудували полонені. Є село, що чотири тисячі років пролежало під піском.