Село під штормом

У Поллі було записане одне місце. "Не підкажете, як туди дістатися?" запитала вона вівцю за сніданком. Їдьте береговою дорогою на захід, сказала вівця. Затока Скейл лежить довгою дугою блідого піску. За нею піднімається зелена тераса, і село стоїть там, наполовину втоплене в землю.

На розкопках працював кулик-сорока. Поллі запитала: "Я хотіла б дізнатися історію цієї пам'ятки." Люди жили тут п'ять тисяч років тому, сказав він. Вони обробляли це узбережжя ще до Стоунхенджа й до Великої піраміди. Потім пісок укрив село на чотири тисячі років, аж поки шторм тисяча вісімсот п'ятдесятого року не забрав його.

Половину цього забрав вітер. "Не могли б ви, будь ласка, повторити це для мене?" попросила Поллі. У кожному будинку ті самі меблі в тих самих місцях. Вогнище посередині. Ліжка обабіч. Кам'яний сервант під дальньою стіною. Він кам'яний тому, що дерева тут не було.

"Не скажете, чи буде музей відкритий завтра?" запитала Поллі. Вона знала, що повернеться. Вона стояла на краю одного будинку й дивилася в кімнату, облаштовану так, як облаштовує кімнату будь-хто.