Вежа між двома морями

Повернувшись у місто, Поллі зупинилася біля підніжжя дзвіниці поруч із великим храмом святого Юрія на пагорбі. До храму дзвіниця не прибудована. Вона стоїть окремо: квадратний кам'яний стовбур з арковим ярусом для дзвонів і гострим шпилем, зведений понад чотириста років тому як зменшена копія славетної дзвіниці святого Марка у Венеції. Оригінал обвалився понад сто років тому і був відбудований заново, тож піранська копія тепер старша за вежу, з якої її списали.

Back in town, Polly stood at the foot of the bell tower beside the great church of Saint George on the hill. It is not attached to the church. It stands alone, a square shaft of stone with a belfry of arches and a pointed spire, built more than four hundred years ago as a smaller copy of the famous bell tower of Saint Mark in Venice. The original collapsed more than a hundred years ago and was rebuilt, so the copy in Piran is now older than the tower it copies.

Усередині сто сорок шість дерев'яних сходинок в'ються вгору крізь запорошене світло. Поллі стрибала по них по одній, повз мотузки й балки, аж поки над її головою не нависли величезні дзвони, кожен такий великий, що в ньому можна було б скупатися. Тут, нагорі, вітер дув просто з моря і пахнув, без жодного сумніву, сіллю.

Inside, one hundred and forty-six wooden steps wind up through the dusty light. Polly hopped them one at a time, past the ropes and the beams, until the great bells hung over her head, each one big enough to bathe in. Up here the wind came straight off the sea and smelled, unmistakably, of salt.

Усе місто лежало під нею. Помаранчеві дахи скочувалися пагорбом до води з обох боків півострова, а внизу білий овал площі світився на сонці, наче маленький місяць, що спустився перепочити. Човни креслили на гавані білі лінії. З одного боку вежі не було нічого, крім синяви: відкрита Адріатика йшла вдалину, до Італії.

The whole town lay beneath her. Orange roofs tumbled down the hill to the water on both sides of the peninsula, and at the bottom the white oval of the square glowed in the sun like a small moon that had come down to rest. Boats drew white lines across the harbour. On one side of the tower there was nothing but blue, the open Adriatic going on toward Italy.

Поллі обернулася в інший бік. Далеко на півдні, за вигином затоки, берег ставав рівним, і на землі лежало ледь помітне біле мерехтіння там, де соляні поля ловили пообіднє світло. Вода з одного боку, сіль з другого, а між ними на своїй скелі тримає рівновагу маленьке місто, збудоване з одного й оплачене другим. Мартин сказав їй правду.

Polly turned to the other side. Far away to the south, past the curve of the bay, the coast flattened and a faint white shimmer lay on the land where the salt pans caught the afternoon light. Water on one hand, salt on the other, and the little town balanced on its rock between them, built from one and paid for by the other. The gull had told her the truth.