Місто на самому краю

Спершу приходить вітер. Поллі летить на південь уздовж узбережжя Корсики, аж поки острів не закінчується. Перед нею відкрита вода, а далеко видно інший острів, низький і синій. Це Сардинія. Вода між ними називається протокою Боніфачо, і вітер дме крізь неї дуже сильно.

The wind comes first. Polly flies south along the coast of Corsica until the island ends. In front of her there is open water, and far away another island, low and blue. That is Sardinia. The water between them is called the Strait of Bonifacio, and the wind blows hard through it.

Вона повертає назад і бачить місто. Воно стоїть на білій скелі, на самому краю. Будинки високі й вузькі, із зачиненими віконницями. Потім Поллі помічає щось дивне. Під стінами немає жодного проміжку. Камінь будинків іде просто в камінь скелі. А скеля падає вниз до моря приблизно на сімдесят метрів.

She turns back and sees the town. It stands on a white cliff, right at the edge. The houses are tall and narrow, with closed shutters. Then Polly notices something strange. There is no space at the bottom of the walls. The stone of the houses goes straight into the stone of the cliff. And the cliff falls about seventy meters down to the sea.

Поллі сідає на старий міський мур і дивиться вниз. Скеля бліда й суха. Далеко під нею кружляють чайки. Потім вона бачить щось дивне. Хтось вирізав у скелі вузьку лінію, а в ній є сходинки.

Polly lands on the old town wall and looks down. The rock is pale and dry. Gulls fly in circles far below her. Then she sees something strange. Someone has cut a narrow line into the cliff, and inside it there are steps.

Вона пробує їх полічити, але світла вже мало. Сходинки йдуть усе нижче й нижче, у тінь. Унизу море б'ється об скелю. Поллі думає: я спущуся туди.

She tries to count them, but the light is going. The steps go down and down into shadow. The sea moves against the rock below. Polly thinks: I am going down there.