Кожен рахує по-своєму

Нижче на сходах є ще хтось. Лисиця в жовтій касці йде знизу зі складаним метром і записником. Вона зупиняється на кожній сходинці, міряє, яка вона висока, і записує число. Поллі відходить убік і пропускає її. Це триває дуже довго.

Further down there is somebody else on the staircase. A fox in a yellow hard hat is coming up from below with a folding ruler and a notebook. She stops at every step, measures how high it is, and writes the number down. Polly moves aside and lets her pass. It takes a very long time.

Лисиця робить це не просто так. Люди вирізали ці сходинки вручну, і двох однакових сходинок немає. Деякі заввишки з товсту книжку. Деякі зовсім низенькі. Виріз у скелі в одних місцях вузький, а в інших широкий. Люди, які його зробили, ішли за формою скелі.

The fox is not being silly. People cut these steps by hand, and no two steps are the same. Some are as high as a thick book. Some are very low. The cut in the rock is narrow in some places and wide in others. The people who made it followed the shape of the rock.

Ось що Поллі подобається найбільше. Ніхто точно не знає, скільки тут сходинок. Національне бюро пам'яток каже, що сто вісімдесят сім. Міське туристичне бюро каже, що сто вісімдесят дев'ять. Обидва числа офіційні. Обидва надруковані. Вони не погоджуються вже багато років.

Here is the part Polly likes best. Nobody knows exactly how many steps there are. The national heritage office says one hundred and eighty seven. The town tourist office says one hundred and eighty nine. Both of them are official. Both of them are printed. They have disagreed for years.

Поллі дивиться, як лисиця доходить нагору і починає писати. Вона дивиться вниз на довгу лінію стертого каменю. Вона вирішує вірити більшому числу, бо коли підіймаєшся, сходинок здається більше.

Polly watches the fox get to the top and start writing. She looks down the long line of worn stone. She decides to believe the bigger number, because it feels like more when you climb it.