Одна крупинка солі

Останнього ранку Поллі полетіла на самий кінчик півострова, туди, де в міста закінчується земля. Там на старому береговому мурі поруч із круглою церквою стоїть маленький білий маяк, і хвилі підходять до самого каменю. З мису місто й справді було схоже на корабель: дзвіниця була його щоглою, дахи його вантажем, і все воно виступало в Адріатику й твердо тримало курс.

On her last morning Polly flew out to the very tip of the peninsula, where the town runs out of land. A small white lighthouse stands there on the old sea wall beside a round church, and the waves come right up to the stone. From the point the town really did look like a ship, the bell tower its mast, the roofs its cargo, the whole thing pushed out into the Adriatic and holding its course.

Рибальські човни один за одним виходили з маленької гавані, їхні мотори тихо бурмотіли над нерухомою водою, і за кожним тягнулася смужка світла. Високо вгорі дзвін на вежі вибив годину, і звук прокотився дахами й полинув далеко в море. На площі бронзовий скрипаль стояв сам на своєму білому камені, і перше сонце знайшло його раніше, ніж усе інше.

The fishing boats left the little harbour one by one, their engines a low murmur on the still water, each one trailing a line of light. Far above, the bell in the tower struck the hour and the sound rolled down over the roofs and out across the sea. In the square the bronze violinist stood alone on his white stone, and the first sun found him before it found anything else.

На язиці в Поллі досі залишався смак однієї крупинки солі, або їй так здавалося, що, зрештою, одне й те саме. Море, сонце, дерев'яні граблі й терплячі руки, той самий рецепт уже понад сімсот років, і місто рожевих і вохристих будинків, що виросло на виручені гроші. Дивна це справа, будувати місто з того, що розчиняється під дощем. Ще дивніше, що це вдалося.

Polly still had the taste of a single grain of salt on her tongue, or thought she did, which came to the same thing. Sea, sun, wooden rakes and patient hands, the same recipe for more than seven hundred years, and a town of pink and ochre houses raised on the proceeds. It is a strange thing to build a town out of something that dissolves in the rain. It is stranger still that it worked.

Вона один раз облетіла півострів, низько над дахами, повз мереживні балкони, стерту левову лапу й теплу білу площу, а потім піднялася на ранковому вітрі. Позаду неї кам'яний корабель ставав усе меншим і не рушав з місця. Попереду лежало відкрите сяйливе море, і воно мало ледь відчутний присмак солі.

She circled the peninsula once, low over the roofs, past the lace balconies and the lion's worn paw and the warm white square, and then rose on the morning wind. Behind her the stone ship grew smaller and did not move. Ahead of her the sea was open and shining, and it tasted, very faintly, of salt.