Місто, яке живе в одній будівлі

На холодній сірій затоці вздовж узбережжя Аляски стоїть містечко Віттіер, де майже все населення живе під одним дахом, буквально втиснуте в одну й ту саму високу будівлю. Це, без особливого перебільшення, ціла громада, згорнута в одну адресу.

On a cold, grey bay along the Alaskan coastline stands a town called Whittier, where almost the entire population lives under one roof, quite literally, packed inside the very same towering building. It is, without much exaggeration, a whole community folded into a single address.

Ця будівля має чотирнадцять поверхів і колись, десятиліття тому, її звели для армії, задовго до того, як містечко стало самостійним поселенням. Тепер у ній є квартири, крамниця, пошта, відділок поліції, невелика клініка і навіть церква, тож мер, місцевий лікар і той, хто продає тобі молоко, живуть один над одним. Усі поверхи з'єднують довгі внутрішні коридори, і це на щастя, адже щозими Віттіер засипає справді величезна кількість снігу, а мешканці можуть провадити майже все своє повсякденне життя, жодного разу не одягнувши пальта. Навіть діти дістаються до школи тунелем, прокладеним під землею.

That building rises fourteen storeys and was originally constructed for the army, decades ago, long before it became a town in its own right. It now houses flats, a shop, a post office, a police station, a small clinic, and even a church, so that the mayor, the local doctor, and whoever happens to sell you milk all live stacked one above another. Long internal corridors connect every floor, which is fortunate, because Whittier receives a truly formidable amount of snow each winter, and residents can go about most of daily life without ever pulling on a coat. Even the children reach school through a tunnel dug beneath the ground.

Потрапити в саме містечко ще дивніше. Автомобілі в'їжджають через єдиний вузький тунель, пробитий крізь гірський схил, тунель, яким користується й залізниця, тож усім доводиться чекати своєї черги. Уночі тунель узагалі зачиняють, і нічого не рухається ні всередину, ні назовні до самого ранку. Містечко просто лишається на своєму місці, тепле й освітлене посеред темряви, одна висока будівля, що самотньо стоїть у снігу, оточена горами з усіх боків.

Getting into the town at all is stranger still. Cars enter through a single narrow tunnel blasted through the mountainside, a tunnel shared with the railway, which means everybody must take turns. At night the tunnel closes altogether, and nothing moves in or out until morning. The town simply stays where it is, warm and lit against the dark, one tall building standing alone in the snow, ringed by mountains on every side.