The Bay of Naples

Polly came in over the Bay of Naples in late morning. The water was the colour of green glass. Mount Vesuvius sat on the far side of the bay, partly hidden by haze. The air smelled of salt and diesel from fishing boats.

Поллі прилетіла над Неаполітанською затокою пізно вранці. Вода була кольору зеленого скла. На іншому боці затоки височів Везувій, частково прихований серпанком. Повітря пахло сіллю і дизелем від рибальських човнів.

She followed the shoreline. She could see laundry hanging from balconies and scooters in the streets.

Вона йшла вздовж берега. Вона бачила білизну, що висіла на балконах, і скутери на вулицях.

Her destination was an old building on the water. A small brass plaque read STAZIONE ZOOLOGICA ANTON DOHRN, FONDATA 1872.

Її метою була стара будівля на воді. На маленькій латунній табличці було написано: STAZIONE ZOOLOGICA ANTON DOHRN, FONDATA 1872.

Polly knew about this place. It had been founded by a German zoologist named Anton Dohrn. The Bay of Naples is one of the richest sea ecosystems in Europe. The institute has been studying octopuses since 1873. It is the oldest marine biology institute still working in the world.

Поллі знала про це місце. Його заснував німецький зоолог на ім'я Антон Дорн. Неаполітанська затока є одним із найбагатших морських екосистем у Європі. Інститут вивчає восьминогів з 1873 року. Це найстаріший морський біологічний інститут, який досі працює у світі.

She perched on the railing. A young researcher in a navy lab coat unlocked the back door. She saw Polly and smiled. "Come on in."

Вона сіла на поручні. Молодий дослідник у темно-синьому лабораторному халаті відчинив задні двері. Він побачив Поллі і посміхнувся. "Заходь."

The building smelled of seawater. Long corridors ran between rooms full of tanks. Through the glass walls, Polly saw sardines, a small octopus in a corner, and a sea hare on a kelp blade.

У будівлі пахло морською водою. Довгі коридори вели між кімнатами, повними акваріумів. Через скляні стіни Поллі бачила сардини, маленького восьминога в кутку і морського зайця на лезі водорості.

The researcher's name was Chiara Bianchi. She had been studying cephalopod cognition for nine years. "The octopuses are the smartest animals here," she said. "Or at least the smartest ones we are sure are conscious."

Дослідника звали К'яра Б'янкі. Вона вивчала когнітивні здібності головоногих дев'ять років. "Восьминоги - найрозумніші тварини тут," сказала вона. "Або принаймні ті, в розумності яких ми впевнені."

They came to a tall round tank. A card on the side read PASTA, 2.3KG, GPO. Inside, folded into a coil of plastic pipe, was a giant Pacific octopus. Eight arms wrapped tidily around itself. One golden eye watched through the glass.

Вони підійшли до високого круглого акваріума. На картці збоку було написано: PASTA, 2.3KG, GPO. Всередині, згорнувшись у котушку пластикової труби, був гігантський тихоокеанський восьминіг. Вісім рук акуратно обвивали його. Одне золоте око дивилося крізь скло.

Chiara set her coffee down. "Pasta," she said, "meet Polly."

К'яра поставила свою каву. "Паста," сказала вона, "знайомся, це Поллі."

The octopus did not move. But its eye stayed on Polly.

Восьминіг не рухався. Але його око залишалося на Поллі.

"You can perch on the rim," Chiara said. "She will not splash you. She is calm in the mornings. She gets clever in the afternoons."

"Ти можеш сісти на край," сказала К'яра. "Вона не оббризкає тебе. Вранці вона спокійна. Вона стає розумнішою після обіду."