Half Dome

On the fourth day, Polly decided to climb Half Dome. Not on the famous cable route up the back (it was closed for the season anyway), but in the air. Half Dome's north face rises almost straight up from the valley floor. It is 1,500 metres of smooth granite, polished by a glacier 15,000 years ago.

На четвертий день Поллі вирішила піднятися на Півкупол. Не по відомому маршруту з тросами, який веде ззаду (він все одно був закритий на сезон), а в повітрі. Північна стіна Півкупола піднімається майже вертикально з дна долини. Це 1500 метрів гладкого граніту, відшліфованого льодовиком 15 000 років тому.

She started at first light. She flew from a pine grove near Mirror Lake and climbed slowly in spirals.

Вона почала на світанку. Вона вилетіла з соснового гаю біля Озера Дзеркало і повільно піднімалася спіралями.

At three hundred metres up, she joined a flock of white-throated swifts. There were dozens of them. They were the fastest small bird Polly had ever flown with. They flashed and screamed past her. Polly was the slowest bird in the air. The swifts did not seem to mind.

На висоті триста метрів вона приєдналася до зграї білогорлих стрижів. Їх було десятки. Це були найшвидші маленькі птахи, з якими Поллі коли-небудь літала. Вони пролітали повз неї зі швидкістю блискавки і кричали. Поллі була найповільнішою пташкою в повітрі. Стрижів це, здається, не турбувало.

The wind picked up at five hundred metres. The granite was already warm from the sun. Warm rock heats the air above it. Hot air rises. Rising air lifted Polly. She climbed in long arcs, letting the rock do the work.

На висоті п'ятсот метрів вітер посилився. Граніт вже був теплим від сонця. Тепла скеля нагрівала повітря над собою. Гаряче повітря піднімалося. Піднімаюче повітря піднімало Поллі. Вона піднімалася довгими дугами, дозволяючи скелі виконувати роботу.

Halfway up, she rested on a small ledge. From there she could see the cable route. The metal cables lay along the bare rock like a long thin spine. They were closed for spring. By July, hundreds of people a day would climb them.

На півдорозі вона відпочила на маленькому виступі. Звідти вона могла бачити маршрут з тросами. Металеві троси лежали вздовж голої скелі, як довгий тонкий хребет. Вони були закриті на весну. До липня сотні людей щодня піднімалися б ними.

At the top, the granite was flat. A hundred metres across, slightly tilted, with a few small piles of stones where humans had marked their summits.

На вершині граніт був плоским. Сто метрів завширшки, трохи нахилений, з кількома невеликими купками каменів, де люди позначали свої вершини.

She walked to the edge of the diving board, the famous overhanging slab, and looked down. The valley was a small ribbon below. El Capitan was so close she felt she could fly to it. The trees on the canyon floor looked like fuzz.

Вона підійшла до краю "трампліну", відомої навислої плити, і подивилася вниз. Долина була маленькою стрічкою внизу. Ель-Капітан був так близько, що їй здавалося, що вона може долетіти до нього. Дерева на дні каньйону виглядали, як пух.

She stayed at the edge a long time. Then she pushed off the lip in a small calm dive and pulled up almost immediately to glide along the curve of the dome on the way down.

Вона залишалася на краю довгий час. Потім вона відштовхнулася від краю в невеликому спокійному пірнанні і майже відразу піднялася, щоб ковзати вздовж кривої купола на шляху вниз.